СТАТТІ

ВСІ СТАТТІ

РЕКЛАМА

НОВИНИ

Капітан 1 рангу Мирослав Мамчак
Капітан 1 рангу Мирослав Мамчак

КОРАБЛІ-ГЕРОЇ України (ЕСКАДРЕНИЙ МІНОНОСЕЦЬ «Завидний» )


Від автора




Військові кораблі, як і люди, мають споріднену долю, мають свої імена і свої біографії. Вони народжуються на стапелях заводів, і під час військової служби як у мирний, так і у час військових дій, формують літопис ратної слави свого флоту. Несучи на щоглах військовий прапор своєї країни, вони знаходяться у постійній готовності зустрінути ворога і захистити морські інтереси країни, яка дала їм життя.


Біографії бойових кораблів, як і людей, теж бувають різними. Одні відходять у небуття чи тихо коротають свій вік притороченими до берега канатами десь на вічних стоянках у закинутих гаванях. Інші звершують колективні подвиги екіпажами в битвах на морі героїчно гинуть, навічно вписуючи свої імена в літопис флоту, або своєю мужністю і відвагою, високим морським професіоналізмом одними своїми іменами наганяють жах на ворогів, їх екіпажі являються символами мужності і героїзму, вірності присязі і військовому обов’язку на флоті, на таких кораблях воліють проходити службу більшість військових моряків. Такі кораблі-герої є символами морської могутності держави, являються прикладом відданості і вірногослужіння рідному народові.

Тож пропонуємо розповіді про кораблі і їх екіпажі, які увійшли в історію національного флоту як самовіддані борці за волю і свободу свого народу на переломних етапах його історії.

Україна створила власний військовий флот після здобуття своєї незалежності, лише у 1992 році. Розбудова країни і, відповідно військового флоту, проходить у мирний час, тож звідки, спитає прискіпливий читач, у нашій країні, у вітчизняних Військово-морських силах появилися кораблі-герої. Однак, вони були і лише наше тривале бездержав’я привело до втрати історичної памяті про героїчні екіпажі кораблів, які визначили себе кораблями Українського флоту, Української держави на зорі як XX-го, так і XXI-го століть і сміливо та відважно виступили назустріч військовим і політичним штормам на Чорному морі.

Остаточна поразка Української Незалежності в 1921 році привела до того, що українцям упродовж довгих десятиліть дозволялося лише плавати морями на ними же в Україні збудованими кораблями лише під чужими прапорами та гордитися подвигами, здійсненими не за українські інтереси. Офіційна пам'ять про морське минуле Українського народу була загнана у спецхрани і покрита глибокою мовчанкою. Широкому суспільству й до сьогодні не відомі імена жодного українського військового корабля, екіпаж якого гідно боровся за незалежність свого народу в часи Визвольних змагань 1917-1921 рр. Не відомими вони є і досі не являються прикладом вірного служіння Батьківщині і в середовищі сучасних Військово-морських сил України.

Час, що минув після проголошення незалежності України виразно виявив, що якраз відсутність відомостей про історичне минуле Українського флоту серед широкої громадськості і військових моряків у значній мірі створила проблеми з будівництвом національних Військово-морських сил та поставила флот в ряд військово-політичних, до того ж міжнародних, проблем. Запаковані у глибокі спецхрани відомості про звитяжну боротьбу українців за своє Чорне море спричинили до поширення в Україні руху опору будівництву національного флоту та до успішної пропаганди «історичних досліджень» за якими Україна, хоч протягом більше сотні років будувала велетенські бойові кораблі, ніколи раніше флоту не мала і, значить, не має права на власний флот і сьогодні. Насправді, був в України і флот, були і кораблі-герої!

Брак історичної правди призвів до успіху масованої пропаганди про Севастополь як місто виключно «русской слави» та маніпуляції політиками різного ґатунку свідомістю севастопольців і моряків Чорноморського флоту ще й сьогодні. Спроба встановити в 2008 році пам’ятну дошку на честь 90-річчя українізації Чорноморського флоту у Севастополі наштовхнулася на могутній спротив не лише севастопольських колаборантів, а й, як це не дивно, місцевої влади, силових структур, не відобразилася вона належним чином і у свідомості військових моряків. Після цієї ганебної події Військова рада ВМС України стала схиляти голови і покладати вінки … до пам’ятника Катерині II у Севастополі. Без тіні сумління ті, хто глумився над історією ВМС враз були зачислені до учителів українських адміралів. Та безпам’ятство і показне малоросійство не є вічними і проходящі. Історична правда, як би над нею не знущалися свої і чужі, таки проб’є собі дорогу до душі і сердець українців, для яких Україна і національний флот не є місцем лише кар’єрного росту, а були і залишаються виключно інститутом, що стоїть на сторожі вибореної народом свободи. Історичне минуле безпристрасно доводить, що історичну правду не приховати. Слідуючи прикладам героїчного минулого, розповідь про героїку минулого Українського флоту починаємо з флоту УНР і кораблів, які складали його бойову славу.

1.

ЕСКАДРЕНИЙ МІНОНОСЕЦЬ
«Завидний»
(«Марті»)

Після лютневої революції 1917 року та проголошення Центральної Ради в Украхні міноносець «Завидний», виконуючи рішення II Всеукраїнського військового зїзду, з ініціативи корабельної Української ради ще у липні 1917 року вперше в історії України підняв Український прапор на щоглі свого корабля. Однак на дії екіпажу було отримано протест Центрофлоту, своєрідного загальнофлотського парламенту, який заміняв вище командування флотом, а відповідної реакції з Центральної ради і Генерального Військовогоу Комітет не було. Не отримавши розпоряджень з Києва, екіпаж вимушений був підкоритися волі Центорфлоту і спустити з гафеля жовто-блакитний прапор. Врешті, спуск національного прапора не змінив волю екіпажа корабля надалі служити виключно своєму народу. Тож 12 жовтня того ж року, святкуючи проголошення Української Народної Республіки у Севастополі, разом з іншими кораблями Чорноморського флоту «Завидний» підняв Український національний прапор і єдиний з усіх кораблів флоту відмовився його спускати.

ЕСКАДРЕНИЙ МІНОНОСЕЦЬ  «Завидний»

Ескадрений міноносець «Завидний»

Центрофлот, згодом військовий міністр Тимчасового уряду Росії поставили категоричну вимогу спустити Український прапор, та воля екіпажу осталася не зворушеною.

На той час Центральна Рада вже направила до командувача Чорноморського флоту свого комісара, і «Завидний», не зважаючи на протести командування та погрози слідством з Петрограду, підпорядкувався саме комісару УНР як повноправному представнику Української держави. Крім того заявив, що розпорядження командування без узгодження з комісаром УНР ним виконуватися не будуть.

Той день, 12 жовтня 1917 року і слід вважати початком створення флоту УНР, а комісара Центральної Ради капітана 2 рангу Євграфа Акимова першим тимчасовим командувачем флоту УНР.

Так ескадрений міноносець «Завидний» став першим кораблем Українського державного флоту УНР і з нього розпочав процес відродження національного військового флоту України.

Історія будівництва «Завидного» починається з планів будівництво 350-и тонних міноносців типу «Буйний» на Балтійських заводах в рамках суднобудівної програми на 1882—1902 рр. Спершу бачилося збудувати корабель на місці, а затим міноносець мав своїм ходом перейти з Балтійського в Чорне море. Та, бажаючи прискорити будівництво, Морське відомство замовлення на міноносець передало заводу «Наваль» в Миколаєві.

Міноносець, а саме так спершу називали даний проект кораблів, «Завидний» був закладений на стапелі Миколаївського заводу «Наваль» 22 березня 1902 року і тоді ж зарахований до переліку військових кораблів Чорноморського флоту. Під час будівництва в конструкцію корабля було внесено суттєві зміни до первинного проекту: приміщення для офіцерів було переплановано на окремі каюти, камбуз було винесено на верхню палубу, також був розширений ходовий місток, встановлена грот-мачта. Носовий торпедний апарат зняли, притому боєзапас торпед зменшили до 4-ьох, а калібр торпедних апаратів збільшили до 457 мм. Корабель був спущений на воду навесні 1903 року, у кінці того ж року прийнятий до бойового складу флоту. До 10 жовтня 1907 року рахувався міноносцем, надалі – ескадреним міноносцем, чи скорочено - есмінцем.

На початок Першої Світової війни міноносець став вже морально застарілим, тому в 1911—1913 рр. йому провели капітальний ремонт і модернізацію корпусу і механізмів на Франко-Руському заводі в Миколаєві, під час якого повністю замінили водотічні трубки в котлах та артилерійське озброєння. Після модернізації його тоннаж став рівнятися 515 тонам.

Довжина міноносця рівнялася 64,0 метрам, ширина – 6,4 м., осадка – 2,2 м. Хід кораблю забезпечували 4 вугільних парових котли, 2 паросилові машини потужністю 6000 к.с. які працювали на 2 гвинти. Міноносець міг розвивати швидкість до 26 вузлів. Запас вугілля рівнявся 80 тон. Екіпаж нараховував 72 чоловік, в основному укомплектований був українцями. На озброєнні міноносця знаходилися два однотрубних торпедні апарати калібром торпед 457 мм., 18 мін, дві 75 мм. гармати і 4 кулемети.

Ось у такому стані і при такому озброєнні міноносець «Завидний» вступив у Першу Світову війну. В період війни йому прийшлося приймати активну участь в набігових операціях на морських комунікаціях та на узбережжя супротивника, ставити мінні поля в Буго-Дніпровському лимані, на підступах до Одеси і Севастополя, нести блокадну службу біля берегів Туреччини, мінувати підходи до протоки Босфор, забезпечував та прикривав набігові та мінно-загороджувальні дії інших сил флоту. З 10 січня по 16 лютого 1916 року «Завидний» приймав участь в силах підтримки Чорноморського флоту Ерзерумської наступальної операції Кавказького фронту. Разом з іншими кораблями за період війни міноносець знищив до 490 різних кораблів та плавзасобів ворога. Велика кількість екіпажу за проявлену мужність і героїзм в бойових операціях протягом війни була нагороджена бойовими нагородами.

З розвалом Російської імперії та початком національно-визвольного руху в Україні команда міноносця, як і в часи війни, виходить в авангард національно-патріотичного руху на Чорноморському флоті. «Завидний» одним з перших на флоті організовує судовий Український комітет, засновує просвітницький гурток та активно виступає за українізацію флоту. Головними активістами і провідниками українського національного руху були прапорщик флотської служби Кіслін, матроси і кондуктори Кубко, Семенко, Скакун, Дегтярьов.

Після урочистого підняття українських прапорів кораблями флоту на честь проголошення Української Народної Республіки 12 жовтня 1917 р. міноносець «Завидний» за рішенням екіпажу відмовився спускати з гафеля національний прапор і сигнал «Слава Українській Народній Республіці». «Завидний» першим на Чорноморському флоті виразно проявив своє українство і не лише в намірах, а й у практичних діях по відродженню на Чорному морі Українського військового флоту.

У прийнятій з цього приводу заяві екіпаж корабля продемонстрував надзвичайно високу національну свідомість і морально-психологічну стійкість. «Ми, українці ескадреного міноносця «Завидний», говорилося у ній, підняли свій національний український прапор на гафелі для того, щоби показати, що не зважаючи на віковий гніт, все-таки живі сини нашої славної матері України, відповідно, жива й та сила, яка повинна відновити права нашої славної дорогої матері України...

...Так ми, українці, дали слово твердо стояти на тому революційному шляху, на який ми ступили о 8 годині 12 жовтня 1917 р., на знак чого ми, українці, не спустимо піднятий нами наш національний Український прапор до тих пір, поки живе і існує міноносець «Завидний». Прецедент з міноносцем спершу викликав шок у всіх демократично-великодержавних та більшовицьких сил а затим надзвичайно велике занепокоєння Центрофлоту як у Севастополі, так і в Петрограді, та викликав перше напруження між Центральною Радою і Тимчасовим урядом Росії. Рішенням командувача Чорноморського флоту контр-адмірала О.Нємітца «Завидний» першим серед кораблів на Чорноморському флоті був підпорядкований морському відомству Центральної Ради і став першим кораблем українського флоту.

Та політична ситуація на Чорноморському флоті ускладнювалася. Центрофлот разом з більшовицькою організацією та прибулими балтійськими матросами направили зусилля проти відродження в Чорному морі національного флоту України і з допомогою провокацій, терору і агітації їм на кінець 1917 року вдалося збільшовизувати всі, крім «Завидного», міноносці Мінної дивізії. Мінна дивізія стала оплотом більшовизму на флоті. Однак команда міноносця оставалася непорушною і дії моряків «Завидного» у тодішній ситуації були рівнозначні подвигу. Приклад «Завидного» став ширитися флотом і у листопаді-грудні 1917 року його повторили екіпажі крейсера «пам'ять Меркурія» і а «Воля». Підняття українських прапорів на найпотужніших і найновіших кораблях флоту означало фактичне створення флоту України на Чорному морі та визначало, що питання українізації Чорноморського флоту відбудеться вже незабаром.

Ситуація на флоті надзвичайно стривожила більшовицьких лідерів. На відміну від Києва, у Петрограді добре розуміли значення флоту для їх подальшої експансії в Крим і південь України. Тому й була дана вказівка спустити Любим чином Український прапор у першу чергу з «Волі» і захопити українізовані кораблі.

24 грудня 1917 р., озброєному загонові більшовиків з Мінної дивізії вдалося захопити дредноут «Воля», який напередодні прибув з-під Трабзона і стояв без запасів топлива, води і продовольства. Тепер і у Києві почали дещо розуміти. Через загрозу захоплення більшовиками есмінець «Завидний» разом з крейсером «Пам'ять Меркурія» отримали наказ українського морського міністерства здійснити перехід з Севастополя до Одеси. Там з частини екіпажу есмінця був сформований морський загін, який взяв участь в обороні міста від навали більшовицьких військ Муравйова.

У цей час за розпорядженням того ж «Главковерха» Муравйова з Севастополя в Одесу для блокади міста з моря 17 січня 1918 року прибула ескадра Чорноморського флоту у складі лінкорів «Ростислав», «Три святителі», «Синоп» і крейсера «Алмаз». «Завидний» з частиною екіпажу на борту стояв на одеському рейді. Під дулами 305-мм гармат головного калібру кораблів ескадри йому був поставлений ультиматум підняти червоний прапор. Есмінець у відповідь відмовився спускати Український прапор і оголосив нейтралітет. Тоді десантом з ескадри невеликий міноносець «Завидний», на борту якого знаходилася лише невелика частина його екіпажу, був захоплений силою.

Доля захоплених матросів «Завидного» осталася невідомою, але, зважаючи як більшовики ненависно зривали з гафеля корабля і шматували Український прапор, як озвіріло розправлялися з захопленими оборонцями Одеси, вона для них, напевно, стала не завидною. Однак, щоб оставити корабель на ходу, мусіли головних спеціалістів оставити в живих. 17 березня 1918 року, втікаючи з Одеси, більшовики вивели з собою до Севастополя і міноносець «Завидний», але вже під червоним прапором

Та більшовицькі репресії не вбили український дух в екіпажі. 29 квітня 1918 року «Завидний» знову підняв український прапор і відмовився переходити до Новоросійська.

3 травня 1918 року німецьке командування, увійшовши до Севастополя, поряд з іншими кораблями оголосило «Завидний» своїм військовим призом, а його екіпаж демобілізованим. Далі німці включили його до складу свого флоту під номером R-13, укомплектували своїм екіпажем і до листопада 1918 року використовували в своїх інтересах.

В листопаді 1918 року німецьке командування повернуло есмінець «Завидний» флоту Української Держави і його планувалося перейменувати на «Полковник Шрамченко». Однак плани перекреслила Антанта, десант флоту якої оголосив весь флот, в тому числі і есмінець «Завидний» власністю Антанти і теж своїм військовим призом. 24 квітня 1919 року есмінець «Завидний» разом із багатьма кораблями Чорноморського флоту за наказом англійського адмірала Амета під час відступу білогвардійських і союзних сил з Севастополя був підірваний англійцями у Севастопольській бухті. Через п’ять днів Севастополь і остатки флоту захопили вже війська Червоної армії Українського фронту, але 24 червня 1919 року вони з Криму були вибиті білогвардійськими військами.

Після другого і остаточного заняття Севастополя частинами РСЧА 14 листопада 1920 р. більшовики з відомих причин есмінець «Завидний» перейменували і він отримав нове ім'я — «Марті». Це значило, що попередня історія і бойова діяльність міноносця піддавалися забуттю, вважалося, що навічно. Однак, на флоті після англійсько-білогвардійського погрому гостро не хватало бойових кораблів. Та щоби включити «Марті» до складу дієвого флоту йому необхідний був серйозний ремонт і його збиралися ремонтувати, навіть поставили на капітальний ремонт. Та не забули кораблю його, як кажуть, біографічні дані – замість ремонту в травні 1922 року «Марті» був законсервований і більше питання його ремонту не піднімалося. В 1923 році «Марті», нова назва якого серед моряків у Севастополі не приживалося і есмінець вперто називали «Завидним», вирішили не ремонтувати і прибрати з флоту назавжди - здали в «Комгосфонд» для реалізації на металобрухт.

21 листопада 1925 року «Марті» - «Завидний» був остаточно виведений зі складу Чорноморського флоту, розібраний на метал, а ім’я його забуте і викинуте з історії Чорноморського флоту. Сьогодні, повертаючись до справжньої історії флоту, ми відкриваємо яскраву бойову історію ескадреного іноносця «Завидний», який волею долі став прапороносцем Українського флоту, а заява його екіпажу від 12.10.1917 року стала гімном відродження Українського флоту в Чорному морі і духовним заповітом наступним поколінням українських моряків.

Ніщо в історії не проходить безслідно. В липні 1992 році подвиг есмінця «Завидний» повторив екіпаж сторожового корабля Чорноморського флоту СКР-112, взагалі не відаючи про існування «Завидного» та про реальні події минулого флоту. Але історія повторилася. Піднявши Український державний прапор на оз. Донузлав та попри протидію і переслідування ескадри кораблів і авіації командувача ЧФ, під фактичнем артилерійським артвогнем, СКР-112, як колись ЕМ «Завидний» здійснив свій переможний перехід до Одеси. Здійснив перехід з Радянського Союзу до незалежної України і поклав початок відродженню національного військового флоту своєї держави.

За двадцять років Україна створила Військово-морські сили. Та як це не прикро, але мусимо відзначити, що і у сучасних ВМС України мало що знають про корабель-герой «Завидний», не є у сьогоднішнього керівництва оборонного відомства в особливій пошані і СКР-112, якого чиновники від оборони давно пустили на метал. Врешті, якщо ми дійсно бажаємо надійно захистити незалежність нашої держави, то духовний потенціал і приклад «Завидного» має надихати сучасних українських моряків на надійне забезпечення безпеки свого народу, а сучасний корабель з цим іменем на борту мав би бути серед флагманів Військово-морських сил Збройних Сил України. То ж було б історично справедливим, щоб ім’я першого українського військового бойового корабля XX ст. носив корабель сучасних Військово-морських сил України. Це б було б не тільки відданням данини пам’яті нашим попередникам, а свідчило б про неперервність наших військово-морських традицій. Бо національних героїв шанують у всьому світі, не шанують лише в Україні.

Капітан 1 рангу Мирослав Мамчак
Севостополь
17.11.2010
Матеріали автора за темою:
«Бронепалубний крейсер першого рангу «Іван Мазепа».
«Лінійний корабель (дредноут) «Воля»
«Лінійний корабель «Борець за свободу».
«КОРАБЛІ-ГЕРОЇ (наша доба «СКР-112»)».
«КОРАБЛІ-ГЕРОЇ (наша доба «СИГНАЛЬЩИК»)».
«МАРТИРОЛОГ офіцерів та урядовців Українського Державного флоту (1917-1921рр.) »
«КОРАБЛІ-ГЕРОЇ (наша доба «СИГНАЛЬЩИК»)».


ВСІ НОВИНИ



НАШЕ ГОЛОСУВАННЯ

Хто міг би очолити Україну після революції 2014?

  • Юлія Тимошенко
  • Петро Порошенко
  • Віктор Ющенко
  • Арсеній Яценюк
  • Олег Тягнибок
  • Віталій Кличко
  • Хтось інший


ПАРТНЕРИ


ТОВ НСК Україна